пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Історія одного рушника

що творила я, час і багато несподіваних знахідок,  подій, невипадкових випадковостей….
І точно, про це вам мало  хто з майстрів розповість.
Бо це є таїнство творення.

Схожу історію створення  вишивки може рпозповісти кожна вишивальниця,  то ж розповідаю бішье для тих палких поціновувачів,  які зачаровано милуються  ручною вишивкою. І вона лиш трішки привідкриє таємницю, чому  справжня ручна вишивка  так притягує погляд, викликає захват, до неї хочеться доторкнутися, пригорнути до себе….
Бо тільки така,  спираючись на нашу прадавню культуру, твориться серцем, душею і вправними руками вишивальниці….
Цю історію також , пишу і для себе, щоб зберегти в пам'яті всі маленькі і великі відкриття,  знахідки, подорожі, зустрічі, емоції  які прийли до  мене в процесі роботи.
Ідея  вишити рушник прийшла 22 лютого 2015р. в річницю тих страшних подій, до яких ми всі є причатними, хтось в більшій мірі, хтось в меншій….
В цей день, як і 20 лютого 2014р., я працювала,  лиш  зараз це вже був інший час, інший Київ і інша Україна….  О 15:00 закрила офіс, спустилась в метро, вийшла на Майдані Незалежності. Вперше,  після тих подій, вперше після того, як  покидала це зимне місце з барикадами і палатками…
Плине кача… понад Майданом, по Костьольній, Трьохсвятительській,  до Михайлівського, в Андріївській церкві…. плине кача….
Андрієвська вбрана по урочистому,  багато рушників,  червоним шитих та тканих, мерехтять свічі, на видному місці роздруковані молитви за воїнів - тих, які  йдуть на війну  боронити рідну землю і тих,  які  вже ніколи не повернуться…. плине кача….
Я підняла очі під купол. І от саме там, і тоді прийшла думка – сюди потрібно вишити  білого рушника.
З церкви я пішла, а от думка мене не залишала.  Залишилось запитання як тепер це все правильно зробити. 
Не даремно кажуть, якщо ти чогось по справжньому прагнеш – Всесвіт дає тобі можливість цього досягти.  З'являються необхідні люди, відбуваються саме ті події, які потрібно….
В Мистецькому Арсеналі на виставці  «Вікна» зустрічаю Юрія Мельничука, мого вчителя,  який на студії вишивки Аріяна навчив мене вишивати. Розмовляємо і він гостинно запршує  в муз.Гончара . Про ідею вишити рушник в Андріївську церкву,  і  як вона виникла,  я признаюсь вже там, в музеї,   Анні Кошманенко і Саші.
Вони радять – вишивайте як вирішили спочатку в Андріївську церкву, а потім  вже будете шити те, заради чого Ви сюди прийшли сьогодні. Так буде правильно.
На моє зауваження, що не знаю який саме білий рушник  шити, бо не маю жодної ідеї  ні про композицію, ні про техніку вишивання – вони тихенько розгортають два схожих. Старовинні,  мереживні,  мереживом по сітці, зірчаті візерунки,  Полтавські. За основу взяла цей, оздоблений червоним краєм,  рапорт  візерунку на полотно ліг ідеально,  до нитки!

Нижній візерунок птахів що плинуть,  знайшовся відразу, лиш взяла в руки книгу В.Зайченко «Вишивка Чернігівщини» і зрозуміла, що саме вони мають бути тут.


Майже за місяць. Перед тим, як почати вишивати, знову пішла в Андріївську церкву. Тепер вже з чітким запитанням до священника. Підійшла, представилась, запитала як звертатись, розповіла що мене привело, запитала дозволу, отримала відповідь від отця Івана:
- вишивайте, це не писання ікони, спеціального дозволу не потрібно…як вишиєте, принесете… будем використовувати…

Починала  вишивати двічі. Перший раз, вишила птахів і взялась за сітку – основу для центральної частини,   та полотно наскільки рідке, що сітка  попливла…  Зараз, коли пишу, прийшло розуміння, чому саме так сталось, чому  полотно  задало інший напрямок. Бо коли я, кілька років тому, підрублювала  його краї, то планувала на ньому вишити зовсім інший рушник, не для церкви….

А вже відшиті птахи, подарувала Інні Єрмаковій. Навіть не знаю, що заставило мене відрізати для неї цю вишиту смужку. Яким же було моє і її здивування, коли Інна дістала фото з виставки в Центрі  Української культури, яку вона щойно відвідала. І там, зробила фото таких же птахів на іншому рушнику, щоб попрохати Андрія відшити. Тепер, частинка цїєї вишиваної істрії, в красивому оздобленні, є і в талановитій родині Єрмакових в Вінниці.

Придбала новий відрізок. Розпочала  все заново, відступила далі від краю, щоб знизу були китиці.  Швидко вишила птахів. В основному  візерунку змінила техніку на  мережку через чесницю з прутиком і настилом, як і в смужці з птахами.
І на травневі вихідні поїхала в Карпати, в Татарів. Рушник взяяла з собою в дорогу. Люблю вишивати в подорожах. Вишивка вбирає в себе особливу атмосферу дороги, красу краєвидів, думок що в'ються та зашиваються на полотні…..
Особливо, коли це поїздка в весняні Карпати! Там де бринить тиша і чисте повітря, де така соковита зелень і квіти, що перехоплює подих……

Власне, завдяки  цьому фото  Інни,  рушник став моєю новою візитною карткою.
І завдяки ньому отримала ще один досвід, коли саме  це фото Інни Єрмакової, без мого і її відома,   намагалось використати одне  вишивальне громадське об'єднання для реклами свого заходу до якого ні я, ні Полтавська та Чернігівська вишивка не мали жодного відношення. Роз'яснення і вибачення від ГО я отримала. Та зараз мова не про те.
Хочу  застерегти,  якщо ви берете без згоди автора красиву світлину щоб прикрасити нею будь-що,  лиш тому що вона вам сподобалась – пам'ятайте, для того хто вклав в неї свою працю, майсерність  і душу, вона значить набагато більше ніж просто красива картинка. І зазвичай, на багато більше, ніж ви можете собі уявити.

Далі. Виставка–презентація  проекту «Вишивкаетнографічна»  у муз.Книги і друкарствам.Київ, де на цьому рушнику я показувала відвідувачам як саме вишивати  однією з найскладніших технік  української  вишивки. Мене вразила щира цікавість слухачів до імпровізованого майстер-класу 
І відгук на нього. Щиро вдячна за теплі слова! Вони роблять мене щасливою.
 
Наступний день після відкриття виставки. Прошу поради у Андрія Єрмакова і Лесі Демчук, майстрів яких я поважаю і думка яких є для мене  важливою.
Радилась,  чи залишати китиці  чи просто підрубити і яким саме швом розмежувати дві мережки, бо  хрестик, верхоплут, занизування, заволікання не підходить а хочеться добавити туди червоного кольору. При чому так,  щоб виглядало легко…
Андрій порадив лиштву, обрамлену штапівкою. Дякую Андрію Єрмакову за ідею з штапівкою, в кінці-кінців я до неї й прийшла.  А Леся наголосила – ти  нас слухай і роби так, як тобі подобається!

На Вознесіння Господнє, що припав цього року на День Вишиванки, послухала маму, не вишивала. В котре перегортала фото з відкриття вистаки за виданням Олени Пчілки: «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О.П. Косач, Киев,1876»,  і один з Аркушів мене зупинив!
Так, саме  такий візерунок штапівкою має бути на моєму рушнику!!!!
До глибокої ночі, занурююсь в свою в бібліотеку, фотоархів і інтернет, щоб знайти бодай якусь інформацію, чи використовували такий візерунок на рушниках, чи лиш в оздобленні одягу….

І, знову є знахідка! Та ще й яка!!!
Рушник. ХІХ ст., с. Короп'є Козелецького р-ну Чернігівської обл. Полотно, бавовняні нитки,мережка, хрестик, штапівка, плетення. фонди В-1074. ДМУНДМ (Національниймузей українського народного декоративного мистецтва м.Київ). Низький уклін працівникам музею за можливість побачити це диво на власні очі, доторкнутись… Тішусь як дитина! З їх дозволу ділюся з вами. Викладаю неофіційні фото рушника, який гуляє по мережі з  книги  Тетяни Кари-Васильєвої "Історія Української вишивки" Київ, "Мистецтво" 2008р., ст.275

В мене перехопило  подих! Таких випадковостей просто не може бути!!!!
В ХІХ столітті, майстриня  вже створила рушник і з зірками, і з птахами, і з оздобленням штапівкою і мережкою через чесницю ...….

Можна жартувати про генетичну пам'ять, можна  говорити про ідеї  які витають в просторі, можна списати на багату уяву а то й на вигадку….
Я лиш описую вам свій власний досвід і показую результат своєї роботи.

Понеділок, 25.05.2015р., рушник випрасуваний і обережно згорнутий.
В третє іду до Андріївської  церкви….

Зараз, в останні дні травня на Зелені свята і Святої Трійці,  рушник в Андріївські церкві  прикрашає ікону Святого Великомученика Георгія (Юрія) Победоносця.  

При поширенні , прошу обов'язково додавати активний лінк на першоджерело. При використанні в друкованих джерелах – обов'язковим є мій письмовий дозвіл.
З повагою,
Ольга Нарбут

Київ-Татарів-Київ.
22.02. – 25.05.2015р.

7 коментарів:

  1. Дуже дякую за чудову історію!

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую за розповідь, справді, стільки збігів. Ця робота, мабуть, була ще в стадії задуму освячена небом.
    Пані Ольго, можливо ви знаєте, чи не планується перевидання альбому О.Пчілки?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую. Щодо перевидання нічого сказати не можу. Зараз, працюючи над аркушем, знаходжу там скільки цікавого...

      Видалити
  3. аж мурашки по шкірі від схожості рушників...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую. Ця вся історія залишилась для мене містичною...

      Видалити
  4. І мені дух перехоплювало під час читання! Дякую за те, що поділились!

    ВідповістиВидалити
  5. I just love your embroidery! The pictures you show makes me very glad! Google doesn't translate everything correct. But I know it's a very special work you have made...

    ВідповістиВидалити