вівторок, 21 листопада 2017 р.

Як одягались наречені на Поліссі в минулих століттях

Продовжуючи тему весільного вбрання  поділюсь фото з лекції Історія вбрання Чернігівського Полісся в муз.Гончара. Щиро вдячна музею за змістовні і цікаві лекції, за можливість побачити експонати не за склом, дізнатись їх історію, розглянути техніки вишивки та, вкотре, затамувати подих від майстерності та високого художнього смаку.


На прикладі одягу с.Макишин Городнянського р-ну, Чернігівська обл. (до речі, перша згадка про нього датується в 1661р.) старший науковий співробітник музею Олександра Сторчай показала як змінювався одяг з середини XIXст. по середину ХХст. Хочете поглянути як виглядає одна з найстаріших сорочок зі збірки музею?




Сорочка середини ХІХст. Крім поважного віку, арахаїчної білої геометрії вишивки,    цікава ще й кроєм - косий рукав не зібраний до манжета ну і звичайно, впізнаваним змережуванням шеляжок


Домотканне лляне полотно, тільки уявіть (!) середини ХІХст., біль, заполоч. Техніки вишивки: лиштва, ретязь, прутик, змережування... такими техніками вишивали в селах в ті часи


Для мене це найвища майстерність, коли вишивальна нитка так гармонійно вплітається в візерунок і в полотно: 


Оздоблення коміра зубцюванням і знову ж, червона нитка. Лише кілька стібочків а скільки вишуканості і шарму:


Поділ білим по білому. Часом, вишиту частину поділу теж називають лиштвою, так  вишита частина одягу перейняла назву техніки вишивки


Що ж, переходимо до одягу наречених вбраних на манекени. А ви знаєте, що ще в ті часи, весільні сорочки шили спеціально до шлюбу і до весілля  їх не одягали? 


Отже, почнемо з головного убору відомого з ХVIIIст. і зафіксованого лише на Півночі Чернігівської обл. - зав'язка. Вона вишита технікою занизування, в 2 раза вужча за намітку і значно коротша. Зав'язку молода (неодружена дівчина) зав'язувала навколо голови а після одруження - на очіпок. А так виглядає вив'язана намітка, головний убір одруженої жінки:


Повернемось до  молодої  і  додільної вишитої весільної сорочки


 з рукавами, рясованими, зібраними до манжета:


Верхня частина рукава виглядає так:


На буденних сорочках таких вишивок не робили, вони виглядали набагато скромніше


Поділ сорочки оздоблений мережкою через чисницю з настилом і змережуванням



На сорочку одягалась повна вовняна плахта, запаска (цікаво, що в середині XIXст. багато чоловіків було ткачами). Підперезувались поясом, незаміжні жінки - зав'язували пояс з ліва, заміжні - з права. На весілля  поверх всього підперезувались рушником і брали хлібну хустку. Чому хлібна? В неї загортали шматок хліба, чи короваю. Також, в такій хустині носили на Великдень святити паску до церкви.


Свою розповідь доповню образом нареченої на межі XIX -XXст. який за 50 років відчутно змінився, починаючи від вінка з стрічками, спідницею, та червоним шитими рукавами...


Та світлиною яка передає настрій  цього заходу. Признаюсь, компанія наречених і лектора дуже приємна :)

на фото О.Мітюхіна: Ольга Нарбут і Олександра Сторчай

ЗберегтиЗберегти

2 коментарі:

  1. У "Вишивці Чернігівщини" я ще зустрічала назву "хуста", це мабуть і є хлібна хустка... Цікаво, колись у вишитих хлібних хустках носили паски до церкви, а зараз вишивають маленькі рушнички аби ці паски накривати зверху.
    Як завжди, не можу дібрати слів аби висловити захоплення ручним вишиванням, якому десятиліття, а то і століття. Очі мацають, а слова десь діваються. Тогочасне весільне вбрання значно цікавіше, ніж сучасне.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. В згаданому Вами виданні, Віра Зайченко про хусту пише так:
      З яких хронологічних глибин йде існування хусти достаменно невідомо. Але дуже схожу на неї річ бачимо заткнутою за пояс Богородиці-Оранти, мозаїчне зображення якої вміщене в консі центральної апсиди Софії Київської - пам'ятки архітектури XIст.
      Дякую, що пригадали. Так, по крихтах і збираємо...

      Видалити